Актуальні питання

Скачати СПИСОК всiх боржникiв  плательщиков станом на 01.06.19р.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 927/11207, визначено, що прибудинкова територія – територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

З 01.10.2014 набрав чинностінаціональний стандарт ДСТУ-Н Б Б.2.2-9:2013 «Настанова щодо розподілу територій мікрорайонів (кварталів) для визначення прибудинкових територій багатоквартирної забудови» (далі – ДСТУ-Н), затверджений наказом Мінрегіону від 26.02.2014 № 56.

Стандарт призначено для застосування органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання, які розробляють містобудівну та проектну документацію на будівництво.

Основним завданням цього проекту ДСТУ-Н є визначення складу та змісту, порядку розроблення проектів розподілу території мікрорайонів (кварталів) для визначення прибудинкових територій.

Так, відповідно до пункту 6.1.1ДСТУ-Н площа земельної ділянки з прибудинковою територією кожного багатоквартирного будинку, що відповідає питомій вазі кількості мешканців будинку у сумарній кількості мешканців мікрорайону (кварталу), визначатиметься за формулою:

 Т0 = Тф × (Б0 / Б) , де

 Т0 – земельна ділянка з прибудинковою територією багатоквартирного будинку, га;

Тф –  фактична житлова територія мікрорайону (кварталу), га;

Б0 — кількість мешканців в багатоквартирному будинку, чол;

Б — кількість мешканців у мікрорайоні (кварталі), чол.

Наразі правове врегулювання питання використання землі під багатоквартирними житловими будинками здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про землеустрій», «Про оренду землі», «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку».

На нормативно-правовому рівні не визначено конкретних норм земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків, що є цілком виправданим, оскільки площа, конфігурація вже існуючих будинків різна, а будівництво нових залежить від обсягу та виду будівництва, а також від забезпеченості певного населеного пункту вільними землями.

Відповідно до пунктів 1,2,4 статті 42 та статті 83 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання  регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 33 цього Закону до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема:

реєстрація суб’єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;

координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 3 Методичних рекомендацій щодо визначення прибудинкових територій багатоквартирних будинків (далі – Методичні рекомендації), затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 29.12.2011
№ 389 мінімально допустима величина прибудинкової території не може бути меншою за територію технічного обслуговування відповідного багатоквартирного житлового будинку, якщо зазначене можливе в існуючій забудові.

Відносини між виконавцем послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води і водовідведення та споживачем-фізичною особою регулюється Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.

Пунктом 1.4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за  № 927/11207, пунктами 7, 8, 9, 17-19 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007  № 1198,  державними будівельними нормами, зокрема ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» передбачено, що для встановлення вузла обліку та регулювання теплової енергії в  квартирах, що мають індивідуальний тепловий ввід необхідно:

отримати технічні умови (далі-ТУ);

замовити на підставі отриманих ТУ проектну /технічну документацію та погодити її з організацією що видала ТУ;

провести спеціалізованою організацією у відповідності до погодженої проектної документації встановлення вузла обліку та регулювання теплової енергії;

звернутись до організації–виконавця послуг з централізованого опалення щодо прийняття на абонентський облік встановленого вузла обліку та регулювання теплової енергії та укласти/внести зміни у відповідний договір щодо обліку теплової енергії.

Водночас встановлення приладів регулювання та обліку тепла окремої квартири в багатоповерховому будинку з вертикальною системою опалення призводить до втручання в систему опалення і як наслідок, веде до порушення як гідравлічного режиму системи опалення так і теплового балансу будинку в цілому.

Разом з тим, пунктом 12.3.2 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» визначено, що за відсутності технічної можливості облаштування системи централізованого опалення поквартирними лічильниками теплоспоживання при відповідному обґрунтуванні допускається застосовувати вертикальну систему опалення з можливістю обладнання/дообладнання зазначеної системи відповідно запірно-регулюючою арматурою згідно вимогам  ДБН В.2.5-67:2013 (на зміну СНіП 2.04.05), ДБН В.2.2.15, ДБН В.2.5.39, а також можливістю влаштування приладів-розподілювачів теплової енергії для обліку фактичного теплоспоживання квартирами.

Таким чином, до питання встановлення приладів обліку теплової енергії в квартирах багатоповерхових будинків з вертикальною системою опалення слід підходити комплексно з відповідним переобладнанням загальнобудинкової системи опалення та встановленням приладів обліку теплової енергії у всіх квартирах багатоповерхового будинку.

Пунктом 11 Правил користування теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 визначено, що самовільне втручання в діючі системи теплопостачання та теплоспоживання забороняється.

Для вирішення даного питання споживачу необхідно звернутись до спеціалізованої проектної організації, яка відповідно до технічних умов розробить проект з переобладнання внутрішньобудинкової системи опалення для встановлення квартирного обліку теплової енергії.

Водночас слід зазначити, що відповідно до статей 382, 383 Цивільного кодексу України власникам квартири у багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, – за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Враховуючи викладене, для можливості переобладнання системи опалення, яка перебуває у спільній сумісній власності, необхідна згода усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, що розташовані у житловому будинку.

Для того, щоб оплачувати послуги з централізованого опалення за показами встановленого теплового лічильника, споживачу необхідно укласти відповідний договір з виконавцем послуг з централізованого опалення (теплопостачальною організацією).

Оплата послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку здійснюється відповідно до Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31.10.2006 № 359.

Сьогодні діє Державна цільова економічна програма енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2016 роки, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.10 № 243 (із змінами) (далі – Програма).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 № 231 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 1 березня 2010 р. № 243 і від 17 жовтня 2011 р. № 1056» (далі – постанова) запроваджено механізм підтримки населення, об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) та житлово-будівельних кооперативів (ЖБК) до впровадження заходів з енергозбереження у житловому фонді.

Одним із заходів постанови передбачено стимулювання населення до впровадження енергоефективних заходів шляхом відшкодування частини суми кредиту, залученого на придбання енергоефективного обладнання та/або матеріалів для одно- та двоквартирних житлових будинків (квартир багатоквартирних житлових будинків), до яких належать:

— радіатори опалення, регулятори температури повітря (в тому числі автоматичні) та відповідне додаткове обладнання і матеріали до них;

— вікна та балконні двері з енергозберігаючим склом (крім однокамерних) та відповідне додаткове обладнання і матеріали до них;

— рекуператори тепла вентиляційного повітря та відповідне додаткове обладнання і матеріали до них;

— вузли обліку води (гарячої, холодної), зокрема засоби вимірювальної техніки (прилади обліку, лічильники) та відповідне додаткове обладнання і матеріали до них;

— багатозонний (багатотарифний) прилад обліку електричної енергії (лічильник активної електричної енергії) та відповідне додаткове обладнання і матеріали до нього;

— обладнання і матеріали для проведення робіт з теплоізоляції (термомодернізації) зовнішніх стін, підвальних приміщень, горищ, покрівель та фундаментів;

— теплонасосна система опалення та/або гарячого водопостачання та відповідне додаткове обладнання і матеріали до неї;

— система сонячного теплопостачання та/або гарячого водопостачання та відповідне додаткове обладнання і матеріали до неї.

Механізм передбачає відшкодування частини суми кредитів у розмірі 30% (але не більше 14 тис. грн.) для фізичних осіб (населення) на впровадження заходів у одноквартирних будинках (квартирах багатоквартирних будинків).

Відповідно до Змін, внесених до Порядку використання коштів, пеедбачених у державному бюджеті для здійснення заходів щодо ефективного використання енергетичних ресурсів та енергозбереження (далі – Порядок), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 № 614, у разі коли позичальником є фізична особа, якій в установленому законодавством порядку призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, відшкодування такому позичальнику частини суми кредиту здійснюється одноразово в таких розмірах:

70% суми кредиту на для придбання котлів з використанням будь-яких видів палива та енергії (за винятком природного газу та електроенергії (крім електричного теплоакумуляційного обігріву та гарячого водопостачання), але не більш як 12000 гривень за одним кредитним договором;

70% суми кредиту на для придбання енергоефективного обладнання та/або матеріалів, але не більш як 14000 гривень за одним кредитним договором.

В той же час, згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначення кредитної політики банку входить до виключної компетенції ради банку.

Звертаємо увагу, що згідно з Порядком банківськими установами, уповноваженими на реалізацію зазначеного кредитування, визначено АТ «Ощадбанк», АБ «Укргазбанк» та публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (Укрексімбанк).

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України надає роз’яснення щодо здійснення державної політики щодо статусу об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі — ОСББ) як учасника відносин у сфері житлово-комунальних послуг в частині сприяння членам ОСББ в отриманні комунальних послуг.

Правові та організаційні засади створення і діяльності ОСББ визначаються Законом України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку». Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробника, виконавцями і споживачами, визначаються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, причому учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. При цьому зазначено, що балансоутримувач та управитель залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Власником у розумінні статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відносини з управління неподільним та загальним майном житлового комплексу врегульовано, зокрема статтею 12 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку». У разі якщо балансоутримувачем є ОСББ, рішення про форму управління майном приймається на загальних зборах кваліфікованою більшістю голосів. Згідно зі статтею 16 цього Закону об’єднання має право відповідно до законодавства та статуту брати на баланс майно об’єднання.

Виробником у розумінні статті 1 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» є суб’єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги, а виконавцем — суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, є Господарський кодекс України.
Стаття 55 Господарського кодексу України відносить до суб’єктів господарювання осіб, які здійснюють господарську діяльність. Стаття 3 цього Кодексу визначає господарську діяльність як діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, з виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. При цьому зазначається, що діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», об’єднання створюється з метою забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов’язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасно: надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Ця ж стаття визначає предмет діяльності ОСББ: основна діяльність об’єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об’єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об’єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов’язань, пов’язаних з діяльністю об’єднання.

Споживачем у розумінні статті 1 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Стаття 4 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачає, що предметом діяльності ОСББ є, серед іншого, «сприяння членам об’єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг». У зв’язку з цим
статтею 22 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено особливості укладення договорів про надання комунальних послуг в будинках, де створено ОСББ.

Відповідно до частини першої зазначеної статті, за наявності технічної можливості проведення поквартирного обліку споживання водо-, тепло-, газо-, електропостачання, гарячого водопостачання та інших послуг власники жилих і нежилих приміщень можуть перераховувати кошти безпосередньо на рахунки підприємств, організацій, які надають ці послуги, за відповідними тарифами для кожного виду послуг у порядку, встановленому законом.

Крім того, відповідно до частини п’ятої статті 22 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» ОСББ за договором з постачальниками комунальних послуг може бути колективним замовником (абонентом) таких послуг. У цьому випадку об’єднання несе повну відповідальність за своєчасну сплату вартості фактично спожитих членами об’єднання комунальних послуг.

Отже, з огляду на вищевикладене, між членами ОСББ, ОСББ як юридичною особою, що сприяє членам об’єднання в отриманні житлово- комунальних та інших послуг належної якості, та підприємствами, які надають комунальні послуги, пропонуємо розглянути такі варіанти договірних відносин:

1) за наявності технічної можливості проведення поквартирного обліку споживання водо-, тепло-, газо-, електропостачання, гарячого водопостачання та інших послуг члени ОСББ як власники жилих і нежилих приміщень перераховують кошти за надані їм послуги безпосередньо на рахунки підприємств, що надають такі послуги, на підставі договорів про надання комунальних послуг, укладених між членами ОСББ та зазначеними підприємствами згідно з вимогами Закону України «Про житлово-комунальні послуги»;

2) ОСББ виступає колективним замовником (абонентом) комунальних послуг за договорами, які укладаються ним з підприємствами, що надають комунальні послуги, та повинні відповідати вимогам, передбаченим Законом України «Про житлово-комунальні послуги», і несе відповідальність за своєчасну сплату вартості фактично спожитих членами ОСББ послуг.

Стаття 16 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлює загальні права об’єднання. У відповідності до шостого абзацу частини першої статті 16 об’єднання має право давати згоду на укладення договорів на виконання робіт та надання послуг відповідно до вимог статті 10 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про об’єднанні співвласників багатоквартирного будинку» органами управління об’єднання є загальні збори його членів, правління, ревізійна комісія об’єднання.

Абзацом шостим частини восьмої статті 10 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» до виключної компетенції загальних зборів членів об’єднання, зокрема, відноситься затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує визначену в статуті об’єднання.

Відповідно до частини третьої статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

01.07.2015 набрав чинності Закон України від  14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі — Закон).

Відповідно до статті 12 Закону витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку.

 Згідно із статтею 11 Закону управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за згодою сторін та зазначається у договорі з управителем.

В той же час наразі залишаються чинними норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яким передбачено розподіл житлово-комунальних послуг залежно від функціонального призначення та порядку затвердження цін/тарифів.

Відповідно до цього розподілу послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій тапослуги з управління будинком, спорудою або групою будинків є окремими житлово-комунальними послугами.

Тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій підлягають встановленню органами місцевого самоврядування, а тарифи на послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

При цьому, враховуючи вимоги чинного законодавства з питань соціального захисту населення, пільги та житлові субсидії надаються на оплату послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Можливості надання пільг та житлових субсидії населенню на оплату послуг з управління багатоквартирним будинком наразі не передбачено.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону «Прикінцеві та перехідні положення» установлено, щодо визначення співвласниками багатоквартирного будинку, в якому не створено об’єднання співвласників, форми управління багатоквартирним будинком, але не більше одного року із дня набрання чинності цим Законом, послуги з утримання такого будинку надає суб’єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у багатоквартирному будинку до набрання чинності цим Законом.

Необхідно зазначити, що наразі Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2015 №515), дозволяє виконавцям послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій на перехідному етапі (від виконавця послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій до  управителя багатоквартирного будинку) залучати до обслуговування будинку підприємства (організації) на умовах договорів субпідряду, що стане наближенням їх форми роботи до форми роботи управителя, створить умови для побудови відносин споживача з управителем будинку.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Рішення про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій приймається виключно органами місцевого самоврядування.

Таким чином, перегляд тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для виконавців цих послуг (з урахуванням змін, які відбулися в нормативно-правових актах), здійснюється органами місцевого самоврядування на основі наданих виконавцем розрахунків економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат.

У зв’язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2015 № 1037 «Про запровадження перерахунку вартості послуги з централізованого опалення залежно від температури зовнішнього повітря» Департамент економіки систем життєзабезпечення Мінрегіону роз’яснює.

Згідно з вимогами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання комунальних послуг, порядок обліку та оплати цих послуг, а також права та обов’язки сторін визначаються згідно з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630.

 З метою удосконалення порядку нарахування (визначення) плати за послуги з централізованого опалення у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку теплової енергії, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.10.2015 № 1037 «Про запровадження перерахунку вартості послуги з централізованого опалення залежно від температури зовнішнього повітря», якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630.

Постанова Кабінету Міністрів України від 30.10.2015 № 1037 набрала чинності 19 грудня 2015 року (опублікована в газеті «Урядовий кур’єр» 19.12.2015).

Внесені зміни передбачають механізм нарахування споживачам (у яких відсутні засоби обліку теплової енергії) щомісячної плати за послуги з централізованого опалення, що враховує відхилення фактичної температури зовнішнього повітря та тривалості опалювального сезону від нормативних показників, які взято до розрахунків тарифів на послуги з централізованого опалення при їх встановленні.

Основними чинниками, які визначатимуть розмір щомісячної плати за послуги з централізованого опалення є:

— фактична температура зовнішнього повітря у розрахунковому місяці;

— тривалість опалювального сезону і середньозважена річна витрата теплової енергії протягом опалювального сезону, які враховані у встановлених уповноваженим органом тарифах на послуги з централізованого опалення для конкретного виконавця, що надає послуги у відповідному населеному пункті;

— фактична кількість діб надання послуги у розрахунковому місяці;

— календарна кількість діб в розрахунковому місяці.

При цьому необхідно зазначити, що відповідно до пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі — Правила), розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Враховуючи те, що плата за грудень 2015 року нараховувалась споживачам у період, коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів  від 30.10.2015 № 1037, а також зважаючи на те, розрахунковим періодом є календарний місяць, вважаємо, що плата за послуги з централізованого опалення за грудень 2015 року повинна була нараховуватися споживачам
(у яких відсутні засоби обліку) за новою  методологією передбаченою у Правилах.

         Окремо звертаємо увагу, що відповідно до пункту 46 Правил середня фактична температура зовнішнього повітря у розрахунковому періоді визначається як середньозважений показник на підставіофіційних даних Українського гідрометеорологічного центру (або іншої організації, що має право на представлення метеорологічної інформації) щодо температури зовнішнього повітря в кожній з діб розрахункового періоду, протягом яких фактично надавалася послуга з централізованого опалення.

Враховуючи це, при нарахуванні плати за послугу з централізованого опалення виконавці мають використовувати виключно офіційні дані Українського гідрометеорологічного центру (або іншої організації, що має право на представлення метеорологічної інформації) щодо фактичної температури зовнішнього повітря.